Як "бачать" світ незрячі люди?

Жінка в темряві Копирайт изображения Getty

Оглядачка BBC Future відвідала виставку "Діалог у темряві" і випробувала на собі, як живуть і сприймають світ люди, що втратили зір.

Я знаю, що не побачу жодної точки світла, але все одно відчайдушно озираюся в непроглядній темряві навколо.

Я повільно просуваюсь вкритим килимом коридором, доволі незграбно виписуючи ціпком невеликі півкола перед собою. Так мене щойно проінструктували. Я чую щебет екзотичних птахів, шелест вітру в деревах і дзюрчання струмка десь поруч.

Перечіпляюсь через поріг і раптом відчуваю, як килим під ногами змінився на кам'янисту поверхню пагорбу. Легкий вітерець дме в обличчя, і звуки штучного лісу охоплюють мене з усіх боків.

"Гаразд, діти! Зараз ми на природі. Що ви можете знайти тут?", – питає наш гід, 45-річний Mеєр Матитьягу, який втратив зір незабаром після народження.

"Я знайшла дерево!" – кричить 11-річна дівчинка, яка приїхала сюди з Нью-Йорка разом зі своєю родиною. Я відстаю від групи, все ще стоячи на порозі будинку і намагаючись намацати поверхню під ногами.

Копирайт изображения Getty
Image caption Орієнтуватися без допомоги зору – важке завдання для зрячих людей, але мозок поступово вчиться впізнавати сигнали від інших органів почуттів

Це лише перша з семи зал виставки "Діалог у темряві", яка відкрилась у Дитячому музеї в місті Холон (Ізраїль) і яку частіше називають просто "сліпий музей".

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я, в світі живуть 38 мільйонів сліпих людей. Ще 110 мільйонів мають серйозні порушення зору зі значним ризиком осліпнути.

Як і концепція Темної їдальні – мережі ресторанів, де відвідувачі обідають у суцільній темряві, – ця виставка має на меті подолати соціальні бар'єри між зрячими і незрячими, а також дати відвідувачам можливість відчути на собі, як живуть люди без зору.

Ідея "сліпого музею" виникла в 1988 році в Німеччині. Нині він нараховує кілька філіалів у різних країнах.

Матитьягу розповідає, що люди реагують на виставку дуже по-різному. Одні панікують, інші починають волати, ніби їх ніхто не чує в темряві, дехто сміється. Було й таке, що відвідувачі втрачали свідомість.

"Деякі люди настільки втрачають орієнтацію, що не можуть відрізнити правий бік від лівого, – каже він. – "Я кажу їм, приміром, скористатись своєю лівою рукою, а вони не можуть зробити цього".

Протягом 90-хвилинної екскурсії ми плавали на човні, блукали кімнатами будинку, пробиралися вулицями міста, заходили в магазин овочів і фруктів, пили лимонад у барі, – все це в суцільній темряві.

Хоча спочатку це доволі моторошно, це також дуже повчально. Десь за півгодини я відчула, що мої інші органи чуттів, особливо слух і дотик, загострилися. Я стала краще розпізнавати ціпком нерівності під ногами і легше орієнтуватись у кожній залі.

Копирайт изображения Getty
Image caption Зрячі люди сприймають свій багатий візуальний досвід як даність

Зрештою, наш мозок здатний дивовижно гнучко адаптуватись до того, що є в його розпорядженні. У зрячих людей у ділянці кори головного мозку, яка відповідає за обробку візуальних сигналів, утворюється більше нейронів, ніж у ділянках обробки слуху і дотику. Ось чому ми аналізуємо наше оточення в першу чергу за допомогою очей.

Утім, у сліпих людей брак зору компенсують інші органи чуття. Дослідження сліпоти і нейропластичності (здатності мозку адаптуватись під впливом досвіду) показали, що незрячість може змінити спосіб обробки інформації в мозку. Приміром, у людей, які втратили зір у ранньому дитинстві, центр обробки візуальної інформації в головному мозку починав також обробляти слухові, вербальні або тактильні сигнали.

Постдокторант з Університету Макгілла Патрісія Восс зазначає, що сліпі краще за зрячих визначають джерело звуку на площині, а також легше впізнають голоси і мають кращу вербальну пам'ять.

Особливо це стосується тих, хто втратив зір у дитинстві, оскільки з віком наш мозок стає менш гнучким і адаптується гірше.

Сліпих музикантів Рея Чарльза і Стіва Вандера згадують найчастіше, коли наводять приклад того, що люди з вадами зору зазвичай мають відмінні музичними здібності.

І це підтверджують наукові дані, зокрема дослідження 2004 року, яке показало, що відсоток музикантів з абсолютним слухом – набагато вищий серед сліпих музикантів, ніж зрячих.

"Людям здається, якщо вони втратять зір, їм краще померти. Але це не так, – каже Матитьягу. – Для мене важливішим є слух. Я не можу бачити, але я чую, запам'ятовую, спілкуюсь, рухаюсь. У мене абсолютно повноцінне життя".

На думку Матитьягу, виставка вчить не лише співчувати сліпим, але й бачити в першу чергу їхні здатності, а не ваду.

"Відвідувачі довіряють мені в темряві, але хто б з них вирішив звернутись по допомогу до сліпої людини в звичайному житті? – каже екскурсовод. – І я хотів би, що це змінилось. Я так само можу проводити екскурсії й у звичайному житті".

Копирайт изображения Getty
Image caption Багато додатків для смартфону налаштовуються для потреб сліпих користувачів

Однак людям із вадами зору потрібно вчитись орієнтуватись не лише у фізичному світі, але й у віртуальній реальності. Як вони користуються, приміром, комп'ютерними технологіями?

Ви мабуть і не знаєте, що у вашому комп'ютері або смартфоні є спеціальні налаштування, які дозволяють користуватись пристроєм без допомоги зору. Операційна система Android має такі налаштування як Talk Back або Explore by touch, а також Vlingo і програму голосових команд.

На iOS є налаштування голосового доступу VoiceOver. Кожен з цих додатків має свої переваги і недоліки, але їхня загальна функція полягає в тому, щоб розпізнати, куди користувач натискає на смартфоні і допомогти йому обрати необхідний додаток, пункт меню або текстове поле.

Інші додатки, як, наприклад, LookTel Money Reader або Color Identifier, розроблені компанією GreenGar Studio, за допомогою камери ідентифікують валюти всього світу і кольори.

Протягом тижня я намагалась користуватись своїм iPhone наосліп за допомогою додатку VoiceOver. Але це було нелегким випробуванням. З'ясувалось, що VoiceOver використовує геть інший набір жестів. Так, щоб перемістити сторінку вгору або вниз, треба було проводити по екрану двома пальцями.

Я вирішила порадитись із фахівцем. Ліран Франк працював у комп'ютерній галузі до того, як втратив зір через вроджену хворобу – пігментний ретиніт. "Сліпі люди користуються не тільки спеціальними додатками, – каже він. – Але й всім тим, що є у розпорядженні зрячих користувачів комп'ютерів – Netflix, Google Maps, Moovit, Whatsapp тощо".

"Додаток VoiceOver дуже зручний у використанні, треба просто звикнути до нього. Я користуюсь смартфоном з такою ж швидкістю, що й звичайні люди", - додає Франк.

За цифровою завісою

Франк надає мені швидкий урок і завантажує на мій смартфон кілька навчальних подкастів для VoiceOver. На моєму екрані з'являється цифрова завіса, і телефон виглядає так, ніби він вимкнений.

Користування смартфоном на дотик – доволі дивна річ, але до цього й справді швидко звикаєш. Різні звуки і сигнали вказують на те, що відбувається, і допомагають орієнтуватися.

У такому режимі ви можете перевіряти електронну пошту, відправляти й прослуховувати текстові повідомлення, набирати текст за допомогою диктування, користуватись інтернетом за допомогою додатку Safari, робити телефонні дзвінки і програвати музику. Прослухавши подкаст з інструкціями і поради Франка, я навіть навчилась користуватись Google Maps.

Копирайт изображения Getty
Image caption Багато виробників комп'ютерної техніки не усвідомлюють, з якими труднощами стикаються сліпі користувачі

Втім, розчарування також трапляються. Часто складнощі виникають через оновлення додатків. Якщо деякі програми і веб-сайти мають дизайн, доступний для додатку VoiceOver, інші виявляються сумісними з ним через раз. Щойно відбувається оновлення додатку, він може стати недоступним для функції VoiceOver.

Франк вважає більш доцільним витрачати енергію і ресурси на доробку вже наявних додатків, ніж розробляти нові інтерфейси або телефони спеціально для сліпих користувачів. "Такі пристрої, як правило, мають обмежені функції, – каже він. – Мені здається, що виробники сприймають нас трохи зверхньо, але ми цілком здатні навчитись користуватись звичайним смартфоном".

Особисто я хотіла б навчитись користуватись додатком, який допомагає орієнтуватись у "сліпому музеї", адже організатори планують таке нововведення в майбутньому.

Втім, найбільш приголомшливою частиною екскурсії виявляється вихід з музею. Після того, як ви провели кілька годин у суцільній темряві і навчились зосереджуватись на інших органах чуттів, ви раптом опиняєтесь в морі візуальної інформації.

На шляху додому я постійно боролася з бажанням заплющити очі. І тоді я зрозуміла, наскільки міцно більшість з нас залежить від зорового сприйняття дійсності, а також яким багатим може бути світ без нього.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Новини на цю ж тему