Священний ритуал балійців

Труньян, вид на храм Копирайт изображения Theodora Sutcliffe
Image caption Труньян, вид на храм

Селяни балійської народності ага лишають своїх мертвих на свіжому повітрі під давнім магічним деревом, яке, як вважається, притлумлює трупний сморід.

"Ось мій кузен, – каже гід Кетут Блен, показуючи на череп і купку одежі під потріпаним дашком з бамбуку та пальмового листя. – Та я нічого не відчуваю, коли на нього дивлюсь".

Ми підійшли до цвинтаря балійського села Труньян, мешканці якого човнами перевозять сюди померлих, лишаючи їхні тіла розкладатися під відкритим небом.

Захищений крутими схилами, що поросли деревами, цей ізольований цвинтар лежить на березі великого і високогірного кратерного озера. З села сюди можна досить швидко дістатися човном.

Труньян сильно відрізняється від решти острова, де більшість населення сповідує індуїзм і спалює своїх мертвих.

Копирайт изображения Theodora Sutcliffe
Image caption Балійська народність ага заселяє віддалені та ізольовані села на північному сході Балі

Блен – представник балійської народності ага, що заселяє віддалені та ізольовані села переважно на північному сході Балі. Це одна з найстаріших етнічних груп на острові: Труньян було засновано не пізніше як у 911 р. н. е. Як і більшість балійців, ага сповідують ексцентричну місцеву версію індуїзму; втім, кожна купка поселень, як і та, що згуртувалась навколо Труньяна, також має власні релігійні вірування та обряди.

У Тенганані – найвідомішому селі народності ага – це гойдання дівчат шлюбного віку на бамбуковому "чортовому колесі" і ткання магічної тканини.

У Труньяні ж це ритуальне побиття ротанговими різками і виставляння небіжчиків на повітря.

Взагалі-то у Труньяні два цвинтаря, пояснює Блен. Той, де ми зараз, призначене людям, що прожили життя сповна.

"Тут лише ті, хто був у шлюбі, – каже він. – Якщо хтось вмирає, не встигнувши одружитись, чи тоне в озері, таку людину ми ховаємо в землі".

Копирайт изображения Theodora Sutcliffe
Image caption На цвинтарі знаходяться одинадцять пірамідальних кліток з бамбуку та пальмового листя

Релігія у Труньяні ще більше просочена анімізмом, ніж решта балійського індуїзму. Над селом виситься величний храм з одинадцятьма пагодами – по одній на кожний труп зі цвинтаря. Розташування села вкрай небезпечне – попід діючим вулканом на березі бурхливого кратерного озера, тобто між двох природних стихій – вогню й води.

Вулкан, що зветься Батур, уже багато століть керує тут життям і смертю.

"Ми живемо біля вулкана, – пояснює Блен, – тому спалювати людей не можна. Можуть початися проблеми з вулканом".

Отже, спочатку мертвих лишали неспаленими зі страху розізлити вулкан (який нині ототожнюють з індуїстським богом Брахмою). Число 11 – священне для індуїзму, тому на цвинтарі лише 11 кліток з бамбуку та пальмового листя; коли вільних місць не лишається, селяни переносять найстаріші рештки у спеціальну печеру, також відкриту для повітря.

Копирайт изображения Theodora Sutcliffe
Image caption Підпливаємо до Труньяна

Це якщо є що переносити. Часто рештки зникають – підозрюю, у цьому винні мавпи, що живуть у лісі і підкріплюються трупами і жертвами, які лишають для богів.

Та попри бруд і сміття, якого на цвинтарі повно, – ось стегнова кістка валяється поруч з старим капцем посеред черепків посуду, – тут панує спокій. Як не дивно, запаху смерті немає. Трупи вдягнені в улюблений одяг і затінені яскравими парасольками, ніби справді відпочивають. Навіть вигляд черепів у печері не бентежить: відчувається, що ці люди пройшли свій шлях та їхні душі відлетіли з тіла.

Останнім на місце вічного спокою прибув "манку" – місцевий священнослужитель, який помер за 26 днів до мого приїзду. Кузен Блена спочиває тут уже багато місяців. Оскільки небіжчиків можна доставляти на цвинтар та у прилеглий храм лише у сприятливі дні, а крім того, на похорон треба гроші, померлих часом лишають вдома на кілька днів або й тижнів. Тим часом селяни бережуть померлих родичів за допомогою формальдегіду.

Копирайт изображения Theodora Sutcliffe
Image caption Склеп просто неба

Сусіднє село Пусер, що розташоване на схилі гори, також має відкритий цвинтар. Ми пливли повз нього на човні, і сморід від тіл, що гниють, сягав нас навіть через сто метрів водного бар’єра.

Але на цвинтарі у Труньяні взагалі не пахло. Я зазирнула крізь пальмове листя у порожні очниці чоловіка, чия зчорніла плоть усе ще трималась за череп – і ледь-ледь вловила легкий запах тління.

Схоже, причина цього – не лише формальдегід. Над цвинтарем розкинулось дерево, подібне до баньяна, – старе, величезне, вкрите мохом і з переплетеними гілками. Місцеві називають його "тару меньян" ("ароматне дерево") і вважають, що саме воно притлумлює трупний сморід.

Копирайт изображения Theodora Sutcliffe
Image caption Над трупами розкинуті яскраві парасольки

"Це дерево чарівне, – пояснює Кетут Дармаяса, приятель Блена. – Вдома тіла б погано пахли. А тут – ні, завдяки дереву".

Це озерне рибальське село вирізняється з-поміж інших не лише обрядом поховання та магічним деревом. Усі мешканці досі ухвалюють рішення спільно, збираючись на "бале агунг" – підмостки, що у центрі села. Будівлі у селі розташовані на трьох рівнях. А раз на рік, у жовтні, юнаки вдягають пишні костюми з бананового листя і розмахують ротанговими різками у ритуальному танці під назвою "брутук".

Навіщо? Так відбувається освячення храму, що сприяє безпеці села та його мешканців.

Утім, саме цвинтар, з його дивним спокоєм та умиротворінням, є найвизначнішим для мешканців Труньяна. Там, посеред нагадувань про нашу спільну смертність і кінець, неминучий для кожного з нас, я спитала Блена, як він може без суму дивитися на рештки двоюрідного брата, якого так сильно любив.

Копирайт изображения Theodora Sutcliffe
Image caption Рештки людини

Вони з Дармаясою перемовляються балійською. "Він сумує лише вдома, – каже Дармаяса. – Тут йому не сумно".

"Але чому?" – знову питаю я.

"Така в нас культура", – відповідає Дармаяса.

У Труньяні, як і будь-де на землі, смерть і скорбота – культурні дійства. Просто тут це більш помітно.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Travel.

Новини на цю ж тему