Євстратій: церкви не мають торгувати

Патріарх російської православної церкви Кирило наприкінці минулого тижня, себто за кілька днів до початку газових переговорів у Москві, написав листа російському урядові з проханням дозволити українським хімічним підприємствам купувати газ на пряму з російського Газпрому. Мотивація: мовляв, українські хіміки фінансово допомагають українській церкві Московського патріархату.

Image caption Патріарх Російської Православної Церкви Кирило під час візиту в Україну влітку минулого року

На цю тему - розмова Бі-Бі-Сі з єпископом Євстратієм, речником Української Православної Церкви (Київського патріархату).

Бі-Бі-Сі: Прокоментуйте, будь ласка, цей лист. Чи були взагалі прецеденти в історії, коли б церква втручалася в економічні проблеми, зокрема, ціноутворення?

Єпископ Євстратій: Насправді, років так 13-15 тому в російській пресі почали спливати подробиці різного роду звернень з боку Московської патріархії, зокрема, відділу зовнішніх церковних зв’язків Московської патріархії, на адресу урядових російських структур. Мова йшла про безмитне ввезення на територію Росії різного роду товарів, які нібито надходили по лінії гуманітарної допомоги. І все би було нічого, якби не наводився перелік цих товарів, а це були алкогольні напої, тютюнові вироби тощо. І суми, на які ввозилися ці товари, обчислювались у десятках мільйонів доларів. Тому в той час це викликало досить гучний скандал, і тоді наводилися і копії листів на адресу урядових структур з проханнями у сприянні саме таким речам. А те, що зараз у пресу потрапив документ, який стосується нібито суто господарчих взаємовідносин комерційних структур, до яких, власне, церква, не має стосунку, - це, мабуть, вперше. Але я впевнений, що такий документ із канцелярії Московської патріархії не вперше надходить у російські урядові структури.

Бі-Бі-Сі: Не вперше для російської православної церкви, наскільки я розумію. Але така традиція виділяється на міжнародному фоні, чи не так?

Єпископ Євстратій: Безперечно, що церкви не повинні займатись питаннями торгівлі чи ціноутворення у комерційних справах, тим більше міжнародного масштабу. Церква існує значною мірою на пожертви і, безперечно, що коли йдеться про пожертви, то та чи інша компанія, чи якась особа може пожертвувати, але церква за це віддячує не у формі лобіювання інтересів перед якимось урядовими чи комерційними структурами, а у формі церковних нагород, подячних листів, привітань тощо. Тут же ми бачимо класичну схему лобістської структури, коли за послуги в одній сфері просять надати послуги в іншій сфері.

Бі-Бі-Сі: Ви кажете: лобізм. Таке враження це на вас справило. Як ви вважаєте, якщо це дійсно так, чи не ризикує російська православна церква зіпсувати репутацію своїх вірних?

Єпископ Євстратій: Дивлячись на реакцію на ці речі з боку російської православної спільноти, думаю, що дійсно може це викликати певні негативні почування. Тому що, з одного боку, церква завжди була історично наділена, особливо, в православних державах, правом, яке називалось "право печалування", тобто, право звертання до органів державної влади і колись до монархів (зараз вже до демократично чи іншим чином обраних чи призначених осіб) із проханнями на захист бідних, знедолених, осуджених, з проханнями про помилування, про полегшення їхньої долі тощо.

Бі-Бі-Сі: Але хімічні підприємства України навряд чи підпадають під цю категорію…

Єпископ Євстратій: Безперечно, що хімічні підприємства України не підпадають під категорію знедолених, або таких, які не можуть іншим чином захистити свої права. І тому, власне, оце "право печалування" церкви… Мені здається, що деякі з нинішніх провідників Московської патріархії розуміють: дещо викривлено. Я зокрема читав такі коментарі в Інтернеті, що чомусь не чути ані від патріарха Кирила, ані від інших провідників Московської патріархії звернень на адресу російського уряду щодо трагічного матеріального становища значної частини пенсіонерів, щодо невідповідності прожиткового мінімуму тим реаліям, які є в російській економіці, і щодо страшенної хвилі хабарництва і корупції, яка роз’їдає російський істеблішмент. І тому тут є, безперечно, проблема, коли представники церкви беруть на себе функції комерційних посередників чи лобістів.

Бі-Бі-Сі: Власне, згідно з повідомленням, один з мотивів написання цієї петиції російської православної церкви полягає в тому, що, мовляв, українські хіміки фінансово допомагають українській церкві Московського патріархату. Тобто, ти – мені, я – тобі. Але я хочу нагадати, в час інавгурації президента Януковича патріарх Кирило, який був тоді у Києві, повернувшись до Москви, зустрівся з президентом Лівану Сулейманом і, серед іншого, запропонував сприяти встановленню тісніших відносин України з Ліваном і Білорусії з Ліваном, бо ці країни є на його канонічній території. Тож чим викликане бажання брати участь не лише у ціноутворенні, а й у дипломатії?

Єпископ Євстратій: Патріарх Кирило намагається реалізувати концепцію, яку він оприлюднив у минулому році. Концепцію російського світу ("русского мира"). Він вважає, що Україна, Білорусь, навіть Молдова, не кажучи вже про саму Росію, є частиною певного наднаціонального, наддержавного простору, який він називає історичною Руссю, або святою Руссю. І він вважає, що головним інтегруючим елементом цього простору має бути Московський патріархат як єдина церковна структура для всіх цих держав. І тому, коли патріарх Кирило говорить, що він не є патріархом лише Російської Федерації, він має на увазі саме те, що він стоїть над державами, в тому числі над Російської Федерацією. І тому він вважає себе патріархом і України, і Білорусі, і Молдови, і інших держав, в яких представлений Московський патріархат, і так само, як він бере участь у державному політичному житті Російської Федерації, ту саму роль він прагне відігравати і в житті України. Тобто патріарх Кирило намагається реалізувати проект реінтеграції колишнього радянського простору. Той проект, який не вдалося реалізувати політичними методами російському державному керівництву, він прагне реалізувати через церковні важелі. Як на мене, це глибоко неправильне бачення ролі церкви у суспільному житті, і ми, якщо так буде тривати і далі, побачимо, наскільки це негативно відіб’ється на самій російській православній церкві. Те, що вона, власне, із церкви все більше перетворюється в інструмент ідеології політичного впливу як в середині Росії, так і на пострадянському просторі.