Лех Качинський - останній з романтиків

У ці дні Польща прощається з президентом Лехом Качинським і десятками інших високопосадовців, військових командувачів та громадських діячів, які загинули в результаті авіакатастрофи у Росії під Смоленськом.

Така раптова втрата великої частини політичної еліти може позначитися на державній політиці країни, яка є одним із найбільших сусідів України і однією з ключових потуг у Східній Європі.

Українська служба Бі-Бі-Сі запросила до розмови про можливі політичні наслідки редактора львівського журналу «Ї» Тараса Возняка.

Т. Возняк: Ця катастрофа поставила певну крапку в цілій епосі розвитку посткомуністичної Європи. Насправді Лех Качинський був останнім візіонером, котрий вийшов із антикомуністичного підпілля, і бачив як мінімум долю Центральної Європи в той спосіб, в який він це бачив. Тобто, бачив її як певну самостійну констеляцію вільних народів, нації, де все взаємозв’язано, де всі держави є не дуже великі, але, тим не менше, в сумі вони тримаються якоїсь спільної розбудови спільного майбутнього. А зараз ситуація змінилася, і світ починає по-новому ділитися і, по суті, таке враження складалося, що в прагматичному світі такий частковий романтик, як Качиньський, практично був уже, можливо, фігурою минулого.

Бі-Бі-Сі: Якщо говорити про Леха Качинського як про великого прихильника розбудови взаємин з Україною, чи був він у цьому питанні унікальним?

Т. Возняк: Він не був унікальним, звичайно, були різні середовища. Але на такому високому рівні він був одним із, напевно, чинних провідників цієї політики. Тому що, скажімо, прем’єр-міністр Дональд Туск вже людина іншої епохи, більш, напевно, прагматична. Він, так би мовити, мусив вибудовувати свою політику на чомусь іншому. Не на українсько-польському поєднанні, а, наприклад, на польсько-російському чи польсько-німецькому. І виходячи з того (не бажаючи чогось поганого Україні, але просто ставлячи перед собою певні пріоритети), прем’єр-міністр більше уваги приділяв польсько-російським стосункам, через що був дуже улюблений в Росії.

Бі-Бі-Сі: Якщо ми будемо аналізувати не тільки чинних найвищих посадовців Польщі, а, скажімо, поглянемо, далі і глибше, можливо, але навіть у минуле… Найбільші українсько-польські взаємини зазнали розвитку чи відчули такий імпульс, можливо, за часів президента Олександра Квасьневського. Саме тоді, я би сказав, відбулися одні з найбільших зрушень у польсько-українських взаєминах. І пан Квасневський був зовсім не з табору Леха Качинського. Тобто, я веду до того, що можливо польський політикум набагато ширший і говорити про якісь небезпеки для українсько-польських взаємин, можливо, це перебільшення. Тому, що цілком можливо, що і на лівому фланзі, і в інших партіях Польщі є дуже великі прихильники України і прихильники польсько-українського розвитку?

Image caption Редактор львівського журналу «Ї» Тарас Возняк

Т. Возняк: Але я ж не говорю про лівий табір. Крім лівого табору, в Польщі є ще громадянська платформа, якщо говорити українською, котра не є аж така ліва. Є ще третя сила. Насправді, там є трикутник у Польщі. Це не тільки дві сили. Це є перше. Друге – те, що стосується президента Квасневського. Без сумніву, саме він запустив процес українсько-польського порозуміння в дію. І третє – якби то ми тільки з Польщею працювали на польсько-українському полі… Але все таки там є ще інші гравці, які завжди підкидають нам проблеми, користуючись безсумнівною нашою або недолугістю, або «глупотою». Як польською, так і українською.

Є спроби все ж таки ізольовувати Польщу від України чи навпаки, є спроби провокувати різного рівня конфлікти, але найбільшою проблемою це все ж таки є брак персонального контакту між вищим теперішнім керівництвом України і вищим керівництвом Польщі. Ну, при всьому тому, наша теперішня донецька влада все ж таки надзвичайно далека від якихось польсько-українських проблем чи проблем Волині, Галичини і т.д.

Те саме можна говорити і про середовище, на жаль, значну частину середовища, котре є навколо найбільшої політичної фігури теперішньої Польщі – прем’єр-міністра Дональда Туска, котрому дійсно реально і в силу походження (він походить з такої етнічної групи польської Кошубів, котра була ближче до Східної Пруссії, сходу Литви, Німеччини) ближче Росія. В силу історичних обставин, умовно кажучи. Тому, персональний контакт при тому, що і Дональд Туск, і Янукович є ближчими до їх спільного візаві, до влади Російської Федерації, між собою вони достатньо чужі люди. І це проблема!