30 років після Тіто: на Балканах не святкують

Йосип Броз Тіто тримав Югославію докупи попри її суміш мов, культур та етнічностей. Зараз постать Тіто радше розділяє Балкани
Image caption Йосип Броз Тіто тримав Югославію докупи попри її суміш мов, культур та етнічностей. Зараз постать Тіто радше розділяє Балкани

Йосип Броз Тіто тримав Югославію докупи протягом 35 років, даючи раду суміші національностей, мов та релігій. Після його смерті в 1980 році на поверхню знову вилізла міжетнічна напруга, що тихо вирувала до цього, яка зрештою й призвела до воєн на Балканах.

Колишній кореспондент Бі-Бі-Сі Мартін Белл повернувся до регіону, аби поглянути на спадок Тіто.

"Змішані почуття"

Його влада колись утримувала Югославію разом під лозунгами братерства та єдності. Проте зараз, серед іншого, колишніх югославів розділяє й ставлення до Тіто.

Через тридцять років після смерті Йосипа Броз Тіто (він помер 4 травня 1980 року в Любляні) досі є серби, хорвати, боснійці та інші, які з певним сумом називають себе "юго-ностальгуючими".

Югославія мала вплив, неспівмірний із невеликими розмірами країни. Вона успішно зіштовхувала між собою дві суперсили і була одним із лідерів Руху Неприєднання - асоціації країн, що формально не приєднувалися до жодного блоку, початок якій було покладено в Белграді в 1961 році.

Коли чоловік, який уособлював собою Югославію, помер у травні 1980 року, список прибулих на його похорон більше нагадував перекличку світових лідерів. Проте дехто звинувачує саме його за ті війни, які пошматували регіон через 11 років після його смерті.

Я сам робив репортажі з тих воєн і в намаганні простежити їхні витоки пройшовся своїми старими стежками через Боснію, Сербію та Хорватію, поговорив зі старими бойовими товаришами Тіто і з деякими політиками, старими і новими, - включно зі Степаном Месічем, який у лютому склав повноваження президента Хорватії. Я також поспілкувався із наймолодшим онуком Тіто, Андре, який, як і Месіч, пишається тим, що живе у новій Хорватії.

"Сім'я націоналізму"

Проте одним із головних співбесідників був Раїф Діздаравіч, якому тепер за 80, з яким я говорив у кафе в старому Готелі Європа в Сараєво.

Колись командир Тітових партизанів, він був міністром закордонних справ Югославії, спікер її парламенту, а потім - один із перехідних президентів після смерті диктатора. Він був там і на початку, і в кінці.

Пан Діздаравіч вірить, що сім'я націоналізму було посіяне в новій конституції 1974 року, яка послабила федеральну структуру, не запровадивши необхідних економічних реформ. Політики в багатших республіках почали набирати голоси завдяки своїм роздумам про те, чого це вони повинні субсидувати бідніші республіки.

Він сказав: "Коли ми вирішили врешті почати децентралізацію, ми не займалися економікою. Натомість ми займалися республіками".

"Політика ідентичності"

За Тіто старі прапори та гімни було заборонено, проте геть з очей - не означало геть із серця.

Мрія про єдину Югославію розвалилася під тиском націоналізму, що відроджувався. Я пригадую деякі з найбільш жорстоких битв у Хорватії, які точилися на так званому Шляху Братерства і Єдності. У Боснії вони велися на Мосту Братерства і Єдності в Сараєво.

Image caption Сараєво тепер виглядає позірно мусульманським містом

Легендарність Тіто розвіялася швидше, ніж будь-якої іншої подібної за статурою історичної фігури наших днів. Йому лишилося мало статуй, його іменем уже не називають вулиці - хіба що в самому Сараєво.

Одним із наслідків конкретно боснійської війни, яка забрала за три роки 97 тисяч життів, було розділення її народів. Мусульмани, хорвати і серби, які раніше жили по сусідству одне з одним, зараз уже переважно поруч не живуть. Це - наслідок політики ідентичності.

Сараєво зараз - видимо мусульманське місто, до більшої міри, ніж воно було до війни. Серби кажуть, що тут зараз більше мечетей, ніж в Тегерані.

Боснійські серби у своїй міні-країні зі столицею в Баня Луці заповзято відстоюють свій окремішній статус, який їм надала Дайтонська угода наприкінці 1995 року. Дайтонська угода принесла кінець війні, але виробила конституцію, в якій закладено тривале протистояння.

Через тридцять років по смерті Тіто святкувати особливо нічого, хіба що те, що війна скінчилася.

Боснія, Сербія і Хорватія зараз не є ворожими державами, хоча переплетена взаємна історія є тягарем для них усіх. Вони всі прагнуть до членства в Європейському Союзі - це, можливо, притупило б націоналістичні почуття і дало їм те відчуття простору, якого вони не мали від часу смерті Тіто та розвалу Югославії.