Дні Королеви Анни Київської під Парижем

Тепер учні Санліса  ходитимуть у школу імені князівни Анни
Image caption Тепер учні Санліса ходитимуть у школу імені князівни Анни (Фотографії Фредеріка Гниди)

Цими днями в паризькому передмісті Санлісі відбулися Дні Анни Київської — середньовічної королеви, яка була дочкою Ярослава Мудрого. В урочистостях взяли участь французькі та українські політики, науковці, громадські діячі. Віднині одна зі шкіл міста носитиме ім’я королеви Анни, яка жила в Санлісі майже тисячу років тому.

З-поміж французьких міст, малих та великих, Санліс, напевне, має найвищу концентрацію згадок про Україну. На 16 тисяч мешканців — два пам’ятники королеві Анні, меморіальна дошка в пам’ять про український Голодомор 1932-1933 років, та віднедавна — школа імені доньки Ярослава Мудрого. Колишня столиця королівського двору Капетингів, напевне, звикла і до українських прапорів, і до синьо-жовтих квітів, висаджених довкола пам’ятника Анні Ярославні.

Цими днями пам’ять про київську князівну, яка стала дружиною французького короля Генріха Першого, вшанували низкою заходів. Розповідає одна з організаторів Днів Анни Київської художниця Анна Кантер, віце-президент Комітету побратимства Санліс - Печерський район Києва:

"Згідно зі свідченнями, київська князівна Анна мала непересічні розум, вроду, віру. Ця постать є гідним символом культурних та політичних зв’язків між Україною та Францією, за давніх часів та нині. Тому святкування 5-річного ювілею нашого партнерства з Печерськом присвячене саме її пам’яті. Вона цікавить парижан, мешканців Санлісу, сусідніх міст, французьких українців...

Image caption В цьому передмісті Парижа є й пам'ятник Анні Київській

Родичі по Софії

Долі схотілося, щоб Софія Київська, яку будував тисячу років тому батько французької королеви Ярослав Мудрий, знаходилася на території саме того київського району, що породичався з Санлісом. Отже, під час святкування Днів королеви Анни виступила з конференцією директор Національного заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська. Вона розповіла французам захоплюючу історію про пошуки скелету Ярослава Мудрого, котрі майже щасливо закінчилися в Сполучених Штатах, про шедеври українського мистецтва та інші історичні цінності, які в різні часи зберігалися в Софійському соборі, а також — про графіті, знайдене на стіні собору, яке залишила майбутня королева Анна.

Неля Куковальська розповіла Бі-Бі-Сі про роботу українського Комітету з повернення культурних цінностей вивезених, зокрема, також і з “Софії Київської”: "В Україні нині є Комітет з повернення культурних цінностей, він провадить дуже активну роботу. Я нещодавно разом з головою цього комітету була в Нью-Йорку, і разом з ним ми вивозили архіви і картини Володимира Винниченка. Цей же комітет займався поверненням фресок Золотоверхого Михайлівського Собору з Росії. Я думаю, сьогодні комітет дуже активно працює, але то лише перші кроки. Але з іншого боку музеї - особливо Росії, бо більшість цінностей було вивезено саме туди - вони дуже прискіпливо до всього цього ставляться. Не знаю, чи вдасться нам щось привезти. Але хоча б інформацію про ті предмети, які колись були в Києві, ми мусимо мати".

Image caption Мер Санліса Жан-Крістоф Кантер: ми віддаємо шану жертвам Голодомору

Санліс є поки що єдиним французьким містом, яке вшанувало український Голодомор. Його мер, Жан-Крістоф Кантер, так пояснює ситуацію: "Процес над комуністичним режимом у цілій Східній Європі досі не відбувся. Попри те, що цей режим, починаючи з 1917 року, є відповідальним за загибель багатьох мільйонів осіб. Отже, ми вирішили, зважаючи на наші зв'язки з Печерськом, надати шану жертвам Голодомору. Це сталося саме в Санлісі, бо, з одного боку, йшлося про вшанування жалоби українського народу, а по-друге, про засудження комуністичного злочину".

На згадку про князівну Анну мерія Санлісу надала одній із шкіл її ім’я. Відтак маленькі мешканці провінції Пікардія змалечку знатимуть про давні династичні зв’язки між містом над Дніпром та французькою короною. Українській дипломатії залишається наповнювати давні міждержавні зв’язки сучасним сенсом.

Що бачила Анна в Софії Київській?

Про Софію Київську і трохи про молоду князівну Анну кореспондент Бі-Бі-Сі Богдан Цюпин розмовляв з Надією Нікітенко, професором-істориком, доктором наук і завідувачем відділу національного заповідника "Софія Київська". Зокрема, пані Нікітенко розповіла про те, що підписи Анни Київської, тоді князівни Анни Ярославни, виявлені на стінах Софійського собору, всередині, саме під портретом її батька князя Ярослава Мудрого.

Що ще ми зараз можемо бачити у Софії Київській? Наскільки це відображає те, що бачили відвідувачі тисячі чи сотні років тому? Наприклад, що там бачила свого часу Анна Ярославна? Що збереглося і що втрачене для нас?

Н. Нікітенко: Головне багатство Софії Київської – це її архітектура і її монументальний живопис, мозаїки та фрески. У нас в Софії збереглося 3000 кв. метрів фресок і 260 кв. метрів мозаїк. Причому це перша чверть ХІ століття. І за кількістю мозаїк та фресок Софія Київська на сьогодні не має собі рівних в усьому світі. Що стосується давніх святинь, то такою давньою святинею є, наприклад, гробниця Ярослава Мудрого, гробниця його онука Володимира Мономаха, і ці давні раритети зараз стоять у Софії. Звичайно, Софія мала і свою ризницю. Щодо давніх святинь, то вони не збереглися. І були святині більш пізніх часів. Звичайно, ця ризниця також зараз в Софії не зберігається, одначе багато речей з неї зберігається зараз у Києво-Печерському історико-культурному заповіднику. А саме – у його фондах. Коли Софію закривали наприкінці 20-х років ХХ століття як діючий храм, то найбільш цінні речі з її ризниці були передані у музейне містечко, що було у 1926 році організовано в Лаврі.

Бі-Бі-Сі: Скажіть, будь ласка, чи можна було б зараз відтворити внутрішній вигляд Софії Київської у такому стані, в якому її уявляли будівельники і в якому вона, можливо, була у свої найкращі початкові часи?

Н. Нікітенко: Ми дуже пишаємося тим, що Софія Київська - то є найбільш автентична пам’ятка, що збереглася на східнослов’янських теренах. Що це означає? Це означає, що її архітектура, її розписи є оригінальними, автентичними. Якщо ж ми почнемо їх поновлювати, тобто робити більш яскравими, більш зрозумілими, наприклад, для людини сучасної, то це вже не буде пам’ятка ХІ століття.

Бі-Бі-Сі: Тобто ви вважаєте, що намагатися зібрати уцілілі речі і начиння Софії Київської як діючого храму не варто?

Н. Нікітенко: Я говорила про архітектуру, мозаїки та фрески. Якщо говорити про її святині, то, звичайно, всі ці святині треба розшукувати, знати місце їх знаходження. Але те, що є у фондах інших музеїв, забрати практично неможливо, тому що музейні фонди всі взяті на облік. І кожен музей дуже старанно зберігає свої фонди. І, звичайно, знайти, повернути те, що, наприклад, є не в музеях, а у приватних колекціях, також дуже важко. Одначе шукати і знаходити, знати долю цих речей, намагатися, щоб вони збереглися, це, звичайно, ми робили, робимо і будемо робити.

Бі-Бі-Сі: Чи є у вас одна улюблена чи, як ви вважаєте, найвидатніша річ, яку би ви хотіли повернути? Особисто ви маєте щось таке?

Н. Нікітенко: Так, я б хотіла, щоб до Софії Київської, по-перше, повернули чудотворну ікону Миколи Мокрого. Це ікона ХІ століття. За переказами, її привіз на Русь ще князь Володимир Хреститель. Ця ікона зникла ще в роки війни, і вона зараз є в Сполучених Штатах Америки. Ось я мрію, щоб ця святиня повернулася на своє первісне місце. Далі в Софії Київській, як ми знаємо, дуже шанувалася правиця Володимира Хрестителя, і ми не знаємо, де вона поділася. Вона зникла десь за більшовицького режиму. І це також дуже древня наша святиня. І мені б хотілося також, щоб вона була в Софії.