Великі амбіції малої країни Албанії

Албанія

Наприкінці травня Європейська Комісія рекомендувала запровадити безвізовий режим із ЄС ще для двох країн – Боснії-Герцоговини та Албанії.

Що являє собою нинішня Албанія – колись одна з найбільш ізольованих держав Європи часів «холодної війни» і правління комуністичного диктатора Енвера Ходжі?

Країну, відому нам під назвою Албанія, три з половиною мільйони її громадян називають Шкиперія.

Щодо цієї назви, то шиптарі, а саме так кличуть себе жителі Албанії, мають кілька версій. Найпопулярніші з них дві.

Перша - слово «шипонь» означає гірський орел, і друга – «шип той» означає «говори зрозуміло».

«Є і така версія, коли говорять «шип той» - це означає «висловитися зрозуміло». Але скоріше за все від слова «орел». Не те, щоб у нас було багато орлів, а мабуть тому, що народ гордий, як і птах орел, ніколи не хотів бути ні під чиїм пануванням,» - розповів викладач університету в Тирані, який свого часу здобував освіту в Києві, албанець Бледі Байрактарі.

Країна мерседесів

Стосовно Албанії існує безліч переважно застарілих стереотипів. Один з них - Албанія – країна «мерседесів».

Теперішня Албанія – швидше країна, яка активно ламає стереотипи, що закріпилися за нею. Старих та сучасних моделей «мерседесів» тут дійсно багато, але зараз вони вже «розбавлені» іншими автомобільними брендами.

Після падіння комуністичного режиму, який майже на півстоліття ізолював країну від зовнішнього світу та заборонив авто, дачі, косметику, рок, джаз та джинси, «мерседес» для албанців асоціювався з «американською мрією» про щасливе та заможне життя. І тому, назбиравши хоч трохи грошей, кожен албанець поспішав купити автомобіль саме цієї марки.

Туристичне майбутнє Албанії

Ця земля – поки що не рай для туристів. Відсутність розвинутої інфраструктури, якісних доріг, пристойного рівня обслуговування – це те, що заважає їй бути туристичною Меккою.

Але красива гірська природа, два моря, культурна спадщина, кулінарні традиції, помірні ціни та нарешті – привітність та гостинність албанців – це той потенціал, яким уже країна володіє.

До того ж безвізовий режим, який діє з весни по осінь щороку з багатьма країнами, в числі яких є і Україна, уже трохи збільшив кількість туристів. А нещодавнє повідомлення від Єврокомісії дає надії албанцям очікувати на скасування віз до Євросоюзу вже цієї осені.

Спадщина Енвера Ходжі

Виготовляючи рекламне відео чи фото, албанці ретельно слідкують, щоб у кадр не потрапляли дзоти доби правління комуністичного диктатора Енвера Ходжі. Дзоти за наказом правителя мала побудувати кожна сім’я, оскільки правитель вважав, що «жити, працювати та боротися треба як в оточенні».

Бледі Байрактарі пояснює: «Хто їх знає, скільки точно! Але говориться, що десь двісті тисяч. З якою метою? Захищатися від усіх - тоді такі були плани у керівництва країни.»

Після незгоди з політикою Микити Хрущова, який засудив культ особистості Сталіна, закінчилась дружба Албанії та Радянського Союзу. Тоді Енвер Ходжа іще більше відгородив свою країну від зовнішнього світу, що потім зробило дуже болісним падіння самого режиму.

У дев’яностих, втративши усі свої заощадження через оборудки з фінансовими пірамідами, почалися масові заворушення й албанці взялися за зброю, що перекочувала з військових складів до рук людей. Економічні реформи країні далися вкрай важко.

Самого Ходжу навряд чи можна однозначно назвати антигероєм хоча б тому, що албанці не одностайні у своєму ставленні до нього. Багато людей і досі сумують за часами, коли вони мали роботу, зарплату та соціальні гарантії.

Найбільші помилки, які йому приписують - що він наглухо закрив країну і що позбавив людей приватної власності.

Молодь трохи критичніше налаштована до перегинів минулого режиму і знаходить способи поіронізувати з цього приводу. Наприклад, у будівлі, яка була призначена, але так ніколи і не виконала місію мавзолею для диктатора, сьогодні знаходиться бар з красномовною назвою «Мумія».

Про «європейськість» албанців

Албанія прагне довести світові свою релігійну толерантність, наголошуючи на мирному співіснуванні трьох її основних релігій. До вторгнення турків Шиперія була країною християн. П’ять віків ісламізації зробили свою справу.

Вважається, що зараз в Аобанії приблизно 70 відсотків населення - мусульмани, решта 30 припадає на католиків та православних.

Громадяни країни, яка вже рік як член НАТО, всіляко демонструють свою «європейськість». Побачити жінку в традиційному мусульманському вбранні можна швидше у Амстердамі чи Парижі, аніж у містах Албанії.

В сільській місцевості це подекуди зустрічається і то переважно серед літніх жінок. Молоді ж віддають перевагу європейському стилю одягу та поведінки.

Почесний консул України в Республіці Албанія Джеват Ріра:«Імена - так - ми маємо мусульманські, але по-справжньому релігійні традиції наслідує не більше п’яти відсотків албанців. І християнство, і мусульманство в нашій країні мирно співіснують між собою. У нас навіть поширеним явищем є змішані шлюби.»

Амбітна мрія етнічних албанців

У сувенірах у вигляді карти під назвою «Етнічна Албанія» втілена одна давня амбітна мрія албанців. Вона полягає в тому, щоб об’єднати усі землі, де проживають етнічні албанці, під прапором Великої Албанії. А це означає приєднати до неї деякі території Македонії, Чорногорії, Греції та усе Косово.

Але на відміну від македонських чи косовських албанців, які хочуть цього якнайскоріше, шиптарі Албанії дивляться на це більш прагматично.

Вони усвідомлюють, що досягти її неможливо мирним шляхом. Хоч і більше десятка спроб держави зібрати у населення розкрадену у часи розрухи зброю ні до чого не призвели, все ж воювати албанці не хочуть.

Іншим наріжним каменем, який обов’язково з’явився б у такому разі – це питання столиці новоутвореної країни. Отже, принаймні сьогодні албанці Албанії сумніваються, що ці їхні амбіції навряд чи будуть втілені.

Албанія-Україна

Що ж до стосунків Албанії з Україною, то вони, за словами Джевата Ріри, зав’язалися дуже давно і вже дозріли до встановлення більш глибоких дипломатичних відносин шляхом відкриття посольств у обох країнах.

«До будівництва двох великих вулиць Одеси - Малої Арнаутської та Великої Арнаутської, мали стосунок албанці, яких тоді називали арнаутами.А відкриття тут українського посольства сьогодні більш ніж нагально і з політичної, і з економічної точки зору. Це полегшило б і пересування наших людей, адже щороку на навчання в Україну виїжджає 20-30 студентів, і допомогло б у розвитку бізнесу.»

Взагалі, символом сьогоднішньої Албанії можна вважати аж ніяк не зброю, мінарети чи дзоти, і навіть не її багату природу. Її символом можна вважати будівельні риштування.

Албанія скидається на суцільний будівельний майданчик, на якому будується нова країна – від житла та готелів до складів та виробничих об’єктів.

Промислові зони вздовж національних доріг тягнуться на десятки кілометрів. Албанія всіляко намагається демонструвати інвесторам свою привабливість, відкритість та боротьбу з корупцією. А зароблені албанцями за кордоном гроші також повертаються додому.