Східне Партнерство без любові

Чи цікаві Євросоюзу Україна та інші "східні партнери"? Чи програма "Східне партнерство" радше жива, чи радше мертва? Який шанс в України привабити увагу ЄС на тлі тих барвистих, свіжих і драматичних подій, які розвиваються в Північній Африці та на Близькому Сході?

Image caption Зліва направо: чільний експерт програми Росії та Євразії Четем-хаусу Джеймс Шерр, директор українських програм фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге та директор програм Східного Сусідства ЄС і Росії Фінського інституту міжнародних відносин Аркадій Мошес

З цими питаннями я вирушила на конференцію "Східне партнерство і майбутнє розширення ЄС", яка відбулася 16 березня в Королівському інституті міжнародних справ "Четем-хаус" за підтримки фундації Роберта Боша. Таке враження, що з цими ж питаннями туди прибули і всі учасники.

"Східне партнерство" – це програма співробітництва між ЄС і шістьма східноєвропейськими країнами, яка дозволяє ангажувати ті країни реформами та іншими проектами без постійного рефрену про майбутнє членство, який дратує ЄС. Окрім України, "східними партнерами" є також Білорусь, Молдова, Азербайджан, Вірменія і Грузія.

Апетит на новий вареник

Євросоюз, за консенсусом багатьох аналітиків, уже наївся нових членів так, що – користуючись народною українською метафорою – останній вареник іще стирчить у горлі. А ще на черзі Хорватія, а ще офіційними кандидатами є Македонія, Чорногорія, Ісландія, Туреччина; а ще кілька потенційних кандидатів… В Україні це розуміють. Тому коли Євросоюз запропонував у 2008 році програму Східного Партнерства, у Києві це сприйняли як натяк, що "членства вам іще довго не бачити, ось нате хоча б це".

Коли тільки почалася війна в Іраку, на Бі-Бі-Сі проходив семінар-дискусія про те, як висвітлювати події в арабських країнах. Виступав чоловік, який нещодавно приїхав з Іраку; мені запам’яталися дві речі з його полум’яного виступу: тези про те, що нічого насаджувати арабам демократію, бо вона чужа їхній культурі, і про те, що англійцям не можна довіряти, бо вони завжди говорять обтічно, ухильно, ні "так", ні "ні", а роблять те, що їм самим потрібно.

Якщо першу думку того іракського патріота заперечили останні події в арабських країнах, то друга якось засіла в мене в голові і згадалася під час цієї конференції.

Так чи ні?

Першим промовцем був чільний представник британського уряду у справах Європи (англійською Minister for Europe) Девід Лідінгтон. Він почав із перерахування причин, чому програма гальмує. Ось деякі з них: цю програму "не люблять партнери"; на неї мало ресурсів; Схід виглядає молодшим братом Півдня, політичний фокус зараз змістився на Близький Схід, і відданість програмі з боку України за нової влади менш певна. Він наголосив, що програма Східного партнерства є ніби передпокоєм для потенційних кандидатів на членство і зовсім його не замінює.

Image caption Олександр Сушко: Євросоюз також відповідальний за захист власних інтересів

Отже, якщо ці країни, досягнувши необхідних реформ, і надалі прагнутимуть вступити до ЄС, то двері відкриті. Якщо це справді той шлях, якого вони прагнуть, іще раз підкреслив він. А ще, додав, не забувайте, що інвестиції в ці країни мусять бути захищені законом, що має панувати верховенство права й незалежні суди, а не олігархи. Українці від цих слів засумували. Посміхалися лише грузини.

Після пана Лідінгтона виступав Джон О’Рурк, представник департаменту зовнішніх зв’язків Європейської Комісії. Лейтмотивом його виступу було те, що двигуном реформ у країнах-східних сусідах має бути не бажання вступити до ЄС, а власне прагнення провести реформи. Але він поклав відповідальність за те, що програма Східного партнерства не сильно просувається вперед, і на самі країни-партнери.

Єврохитрощі

Остання теза пана О’Рурка викликала скептичний вираз обличчя в Олександра Сушка, наукового директора Інституту Євроатлантичного Співробітництва в Києві. Після дискусії я запитала його, чи він не згодний з тим, що реформи мають бути заради реформ.

"Ми, українці, так і маємо думати, - сказав він. – Але, з точки зору європейського чиновника, я бачу в цьому певні хитрощі, перекладання відповідальності. Тому що на європейській стороні теж лежить відповідальність за те, наскільки ефективно вона захищає свої інтереси на східному напрямку, наскільки Європейському Союзу вдається просувати саме ту політику на підтримку демократії, верховенства права, громадянських свобод, яка є важливою з точки зору цінностей".

Свобода слова: всі вільні

Однією з цінностей, про які постійно говорять західні чиновники, в тому числі Євросоюзу, є свобода слова.

Під кінець конференції я вирішила уточнити у присутніх експертів (на жаль, Лідінгтона серед них уже не було), яким чином відданість свободі слова з боку країн ЄС, у тому числі Британії, співвідноситься із закриттям радіомовлення Бі-Бі-Сі українською мовою.

Згідно з так званим Правилом Четем-хаусу, журналісти можуть прямо цитувати лише промови учасників дискусії, а відповіді на запитання й розмови в кулуарах – це інформація лише для присутніх. Але переказати відповідь я не змогла б у кожному разі: її просто не знайшлося.